Wellbeing — частина друга: щастя як бізнес-модель

26 березня
Оксана Пікульова, доктор психологічних наук
Wellbeing — частина друга: щастя як бізнес-модель
У першій частині статті про wellbeing Оксана Пікульова — доктор психологічних наук, засновник проекту “Університет культури щастя” — розповіла про варіанти трактування цього поняття та корпоративні wellbeing-програми. У другій частині Оксана Анатоліївна розповідає про науковий погляд на поняття щастя, його складові, формулу та можливість контролювати його суб'єктивний рівень.

Про зміст поняття “щастя” міркували в усі історичні епохи, проте тільки наприкінці 1970-х про нього заговорили не лише філософи та психологи, а й економісти. Завдяки дослідженням впливу рівня щастя на економіку держави, це поняття набуло економічної категорії. Виник навіть новий науковий напрям — “Економіка щастя” — на стику трьох наук: економіки, соціології та психології.

Драйвером нового напрямку послужили робота групи американських вчених під керівництвом Річарда Істерліна, яка виявила, що доходи американців за досліджуваний період істотно зросли, а частка щасливих людей практично не змінилась. Отримані висновки були названі “парадоксом Істерліна” (R. A. Easterlin, 1974). Ці дослідження викликали широкий резонанс у наукових колах, оскільки висновки вчених поставили під сумнів традиційне прагнення суспільства до збільшення споживання у вигляді досягнення зростання реального ВВП на душу населення. Якщо зростання споживання не робить людей щасливішими, то від чого тоді залежить рівень щастя?

Розглянемо, чим зацікавились економісти в 2000-х роках.

По-перше, у 2006 році з'явився Міжнародний індекс щастя (Happy Planet Index), суть якого полягає у вимірі рівня суб'єктивного добробуту, який відчувають жителі різних країн. Цей комбінований показник вимірює досягнення країн світу й окремих регіонів з точки зору їх здатності забезпечити своїм жителям щасливе життя. Головне завдання індексу — відобразити “дійсний” добробут націй. Для порівняння рівня життя у різних країнах використовуються значення ВВП на душу населення або ІЛР (індекс людського розвитку), але ці індекси не завжди можуть відобразити реальний стан речей. Зокрема, порівняння значення ВВП вважається недоречним, оскільки кінцева мета більшості людей бути не багатими, а щасливими та здоровими. Як наслідок, сьогодні вже багато країн почали позиціонувати себе, як держави, що прагнуть зробити своїх громадян щасливішими людьми, та навіть вводити показники ефективності роботи уряду в термінах рівня добробуту жителів.

По-друге, з'явилися рольові моделі для корпоративних культур, які оголосили орієнтацію на щастя співробітників і клієнтів своїм ключовим напрямом. Зокрема, цьому присвячена відома книга Тоні Шея про компанію Zappos «Доставляючи щастя. Від нуля до мільярда. Історія створення видатної компанії з перших рук». У заяві про цілі компанії Тоні так резюмував своє розуміння місії бізнесу: “Мета Zappos — робити щасливими своїх співробітників і клієнтів”. Він запропонував три погляди на те, що таке щастя.

1. Співробітники компанії щасливі, коли відчувають, що їхня доля знаходиться у власних руках, та мають безліч можливостей для навчання, кар'єрного зростання, участі в житті компанії та реалізації своїх інтересів.

2. Аналіз піраміди потреб Маслоу в застосуванні до бізнесу дозволяє визначити щастя для клієнтів, співробітників та інвесторів компанії як задоволення потреб вищого порядку — у визнанні, повазі з боку оточуючих і самореалізації.

3. Щастя в загальному розумінні — єдність трьох видів задоволення: від підкорення нових висот, від повного занурення в улюблену справу та від досягнення вищих життєвих цілей (Тony Hsien, 2010).

Крім того, в останні десятиліття було проведено безліч досліджень всередині компаній, які доводять, що добробут прямо впливає на наш стан, лежить в основі залучення і впливає на мотивацію на робочому місці. Так, в 70 % випадках на нашу залученість і продуктивність впливають стреси, стосунки у родині, особисті турботи (W. Waylt, 2005).

Корпоративні звіти доводять стійкі позитивні результати впровадження програм благополуччя:

  • Компанії з високим рівнем добробуту досягають кращих бізнес-показників: у них удвічі вища залученість співробітників, на 70 % менше співробітників у стресі, на 6 днів менше пропусків через хвороби та вищий дохід компанії.
  • 86 % роботодавців повідомили, що добробут є фактором, який має найбільший вплив на залученість. 74 % розглядають програми добробуту в якості важливого елемента ціннісної пропозиції роботодавця.
  • Деякі дослідження показують, що в компаніях з високим рівнем добробуту серед співробітників задоволеність клієнтів вища на 10 %, вартість акцій — на 12 %, продажі в розрахунку на одного співробітника — на 27000$ на рік.
  • Дослідження показали, що кожен долар, інвестований у wellbeing-програми, економить 7$ на медичних витратах.

Джерела можна подивитися тут, тут і тут.

Показати реальні результати впровадження корпоративних програм добробуту не так легко, оскільки більшість компаній не вимірюють їхній вплив (ROI), але деякі дані все ж є. Наприклад, компанія Saint Gobain заявила, що отримала завдяки таким програмам мільйон доларів прибутку, а компанія Schneider Electric — що кожен інвестований у програми благополуччя євро приносить 4,5 (за даними К. Бубнової, 2019).

Загалом, до середини 2010-х років стало зрозуміло, що щасливі люди працюють краще. Поступово тема добробуту та щастя людей все частіше зустрічається в економічній та корпоративній лексиці. У 2012 році Генеральна Асамблея ООН навіть заснувала Всесвітній день щастя, призначивши його на 20 березня. Представники різних країн вирішили таким чином підтримати ідею про те, що мрія про щастя є спільною для всіх жителів світу.

ОСОБИСТИЙ РІВЕНЬ ЩАСТЯ

Що ж таке щастя на життєвому рівні? Найбільш загальне визначення трактує його як відчуття повноти життя, самореалізації, радості та задоволеності. Але в окремих випадках формула щастя буде індивідуальною. Причому абсолютно не має значення, кого ми будемо питати — вчених або практиків. Справа в тому, що кожен з нас має свою картину світу та, відповідно, свою ментальну модель щастя. Наприклад, Аристотель вважав, що щастя є головним сенсом людського життя, а Зигмунд Фрейд — що зробити людину щасливою не входило в задуми Творця. Як бачимо, ці позиції діаметрально протилежні. Віктор Франкл вважав, що прагнути до щастя нерозумно, а женучись за ним, його ніколи не отримати. Що воно виникає як побічний ефект і, як метелик, сідає до вас на плече, коли ви знайшли свої сенси.

img
«Копатися в собі та власній емоційній сфері дуже корисно — можна, підкрутивши гайки, навчитися відчувати помітно більше задоволення і менше нервувати через дрібниці». Михайло Завілейський, лідер глобального організаційного розвитку DataArt — про щастя і благополуччя на роботі..

Так і всі ми — думаємо про щастя по-різному. Загальне тільки одне — уявлення про власне щастя або нещастя ми носимо між двома вухами, в голові. Наш мозок визначає ступінь нашої “щасливості”. Тому, якщо ми хочемо розібратися з цим питанням рішуче та серйозно, розібратися треба, в першу чергу, з самим собою.

Наприклад, ми можемо міркувати в парадигмі “щастя є не метою, а світоглядом”. І якщо ми вважаємо так, то це наша перша перемога над розповсюдженим стереотипом, що щастя знаходиться десь зовні і його потрібно знайти. Дослідження Соні Любомирські (Lybomirsky, 2010) довели, що зміна зовнішніх обставин (досягнення, зростання доходів, матеріальні надбання тощо) спричиняє підвищення суб'єктивного рівня щастя лише на 10 %, а 90 % припадають на базовий рівень щастя: 50 % з них дається нам від народження на генетичному рівні, а 40 % — рівень, якого ми набуваємо протягом життя — припадають на діапазон наших емоційно-поведінкових дій. Тобто формулу щастя за моделлю С. Любомирські можна представити у вигляді рівняння:

Щ = У + О + З, де

Щ — рівень сталого, тривалого щастя,

У — успадкований рівень щастя, який визначається генетикою,

О — оточуючі умови,

З — залежні від людини причини.

І ось цим останнім поведінковим рівнем ми й можемо усвідомлено керувати, роблячи своє світовідчуття щасливішим. Усвідомлено керуючи своїми діями та мисленням, ми можемо підвищувати власний рівень щастя в діапазоні 40 %. Це багато, на мій погляд.

 Згідно з моїми спостереженнями за учасниками тренінгів, такий світогляд можна поступово виплекати в собі. Наприклад, якщо ми слідуємо тезі академіка Льва Ландау “Головне — навчитися радіти життю”, то фокусуємося на пошуку та ідентифікації мозком радісних моментів. Такі завжди знайдуться у процесі (а не лише в результатах). Масштаб таких радощів значення не має, важлива звичка помічати та фіксувати їх для себе. В результаті ми навчаємося бути вдячними навіть за дрібниці, а з маленьких радощів складається загальний фон нашого настрою. Той самий Щасливий Спосіб Життя, абревіатуру якого — ЩСЖ — я намагаюся останнім часом популяризувати в бізнес-середовищі.

ЩСЖ ЯК ОСОБИСТИЙ МАНІФЕСТ

Щасливий Спосіб Життя — це система особистих навичок і звичок, які допомагають нам відчути всю повноту, красу, радість і сенс нашого життя. Модель ЩСЖ можна уявити як налаштування особистої оптики — систему когнітивних та емоційних фільтрів світосприйняття. Цю систему ми можемо регулювати: тобто кожен з нас може подивитися на щастя через призму саморегуляції.

Якщо нам хочеться підвищити свій рівень ЩСЖ, навчитися запускати внутрішній драйвер радості, нам треба впровадити у своє життя нові звички на трьох рівнях:

  • когнітивному (навчитися думати по-іншому);
  • емоційному (навчитися реагувати по-іншому);
  • поведінковому (навчитися діяти по-іншому).

І тут важливо пам'ятати, що на цьому шляху до ЩСЖ є серйозні бар'єри, які живуть всередині нас самих:

·  знецінення поняття “щастя”;

·  перфекціонізм;

·  гедонічна адаптація;

·  нівелювання цінності процесу (в боротьбі за результати);

·  гонитва за перевершенням;

·  вимагання уваги або замкнутість;

·  надмірний контроль;

·  недовіра до оточуючих;

·  недовіра до життя;

·  неусвідомленість.

Загалом, все просто — якщо ми зможемо подолати ці бар'єри, то зможемо навчитися жити більш осмисленим і щасливішим життям, відчувати більше радості від життя та роботи.