Стан навколишнього середовища в Антарктиді: три ексклюзивні інтерв'ю

13 травня
Стан навколишнього середовища в Антарктиді: три ексклюзивні інтерв'ю
Спеціально для DataArt Eco Weeks ми поспілкувалися з полярними дослідниками та співробітниками наукових інститутів з України, Польщі та Росії. Дізналися, наскільки помітна присутність людини в Антарктиці, та як глобальні зміни клімату й забруднення океану впливають тут на екологічну обстановку.

ЄВГЕН ДИКИЙ: “ГЛОБАЛЬНЕ ЗАБРУДНЕННЯ ТУТ ДУЖЕ ПОМІТНЕ”

Євген Дикий — директор Національного антарктичного наукового центру України. Олена Марушевська відповідає за зовнішні комунікації центру. Вони розповіли про органічні та побутові відходи станції, дизелі, вітряки та сонячні панелі, глобальне потепління та нові екологічні дослідження. Повна версія інтерв'ю вийде трохи згодом, поки публікуємо витяги з нього.

Arctic images

Українська антарктична станція “Академік Вернадський” розташована на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу, поблизу Антарктичного півострова та недалеко від острова на фото. Фото: Національний антарктичний науковий центр

— Взагалі присутність людини в Антарктиді помітна?

— Людина — такий фактор, який стає помітним скрізь, де з'являється. Але, звісно, Антарктиді пощастило набагато більше, ніж будь-якому іншому континенту. Почнемо з того, що цього року ми відзначали лише 200 років з відкриття континенту. Для порівняння, останньою до Антарктиди заселялась Південна Америка — приблизно 11000 років тому. Знову ж, щільність популяції тут просто чудова: якщо брати лише населення станцій, влітку це до 4000 осіб на весь континент, а в зимовий період там залишається менше 2000 людей.

Але і в Антарктиді людина теж встигла напаскудити, причому дуже конкретно. Особливо активно цим займалися наші з вами земляки, тобто Радянський Союз. Окрема похмура сторінка історії — радянські китобійні флотилії, які з 1948 по 1987 роки вбили китів більше, ніж всі інші разом узяті! Якщо ви будете колись на російській станції “Беллінсгаузен”, побачите поруч з нею купу величезних рожевих паливних баків — тут була база постачання китобоїв.

У чому Антарктиді шалено пощастило — це Мадридський протокол, який забороняє використання надр і поки діє до 2048 року. Якщо ми згадаємо, який відсоток забруднення дає саме розробка надр у будь-якій країні, зможемо уявити, наскільки чистіше там, де взагалі нічого видобувати не можна.

Arctic images

За час активного промислу в ХХ столітті загальна чисельність синіх китів у світі скоротилася з 215 тисяч (мінімальна оцінка, називають і інші, до 350 тисяч) до 11–12 тисяч. Фото: Національний антарктичний науковий центр

— Куди зараз відправляються відходи зі станції?

— Узагалі, що зараз людина залишає в Антарктиді? Ну, органічні відходи, ясна річ. Тут є норматив: якщо населення станції не більше 30 осіб, їх дозволяється просто скидати в море, без очищення. Якщо більше, стічні води вже треба якось очищати. Завдання нетривіальне, тому що більшість методів біологічної очистки розраховані на досить високі температури.

Органіку з кухні до недавнього часу утилізували дуже простим способом — згодовували чайкам-поморникам. Якщо в якийсь день повар недоїдки вчасно не викидав, один особливо нахабний поморник стукав дзьобом у вікно: “Хлопці, ви чого, обід!”. Насправді, це грубе порушення, і цю практику ми, звісно, звернули.

Але якщо чайок більше не годуємо, то куди подіти недоїдки? Поки найбільш креативна ідея — переробляти їх на компост у спеціальних міні-бродилках. Тим більше, ми в будь-якому випадку збираємось побудувати на станції щось на зразок невеликої теплички чи оранжереї.

Далі є побутове сміття. Але наразі дуже суворі норми, які вимагають його повністю вивозити на утилізацію, і вони зараз здебільшого дотримуються. Раніше була неприємна практика, коли суди, тільки вийшовши за 60-й градус, тобто за межі зони дії Договору про Антарктику, всі відходи просто скидали у море. Східна Європа точно цим грішила, але зараз це вважається варварством вже абсолютно всіма. Ми зараз під час модернізації станції вивозимо вже не тільки те, що накопичується за сезон, а й розгрібаємо старі завали. Цього року дуже багато почистили, забили повний трюм: для порівняння, рахунок за утилізацію сміття в чилійському порту Пунта-Аренос цього року втричі більше, ніж минулого. Зокрема, на утилізацію пішли старі човни та снігоходи, які займали дуже багато місця і не підлягали відновленню. Крім такого важкого металевого сміття, щороку збираються десятки бочок з відпрацюванням від дизель-генераторів і тим, що зішкрябується зі стінок при чищенні паливного бака. Цього року ми вивозимо 60 бочок.

Можливо, в найближчому майбутньому ми станемо першою станцією в Антарктиді з власною переробкою пластику прямо на місці. Ми вже закупили обладнання, яке дозволить дробити твердий пластик і переплавляти на сувеніри для туристів. ПЕТ ми теж плануємо дробити та вже в такому вигляді продавати в порту. Тобто не платити за його утилізацію, як зараз, а самим отримувати за нього гроші.

Arctic images

Макет одного з сувенірів, які на українській станції “Академік Вернадський” планують виробляти з твердого пластика, починаючи з наступного року

— Глобальні антропогенні зміни в Антарктиді помітні особливо сильно?

— Запаскудили менше — це стосується лише локального забруднення, глобальне забруднення тут дуже помітне. Почнемо з глобального потепління, від якого страждають, перш за все, полярні регіони: Антарктика тут іде відразу після Арктики. Наприклад, на нашій станції за час спостережень середньорічна температура зросла на 3⁰ С. Теж, здавалося б, що таке 3⁰ С? У нас з вами протягом дня температурні коливання більше бувають. Але якщо ми говоримо про середньорічне значення, то різниця виходить приблизно як між Києвом і Петербургом. І таке потепління відбулося в Антарктиді на очах одного покоління!

Думаю, ви більш-менш регулярно бачите в мережі повідомлення про відколоті айсберги розміром з пів-штату Нью-Йорк або, скажімо, з половину Голландії. Але це ж гаусіан: якщо в кінці кривої там такі великі айсберги, то по серединці залишаються мільйони дрібних, які ніхто не відстежує, але вони все одно кудись пливуть. В Антарктиді це, до речі, не лише видно, а й чутно. Там дуже тихо. Якщо тільки ти не біля дизеля стоїш, то ніяких фонових шумів, до яких ми звикли у звичайному житті, просто немає. І раптом посеред цього як гармата: ба-бах! Це черговий шматок льоду відколовся, впав і поплив. І таке відбувається кожні декілька годин.

Щодо забруднень ми з минулого року спільно з чехами запустили цікаву програму досліджень. Ставимо розроблені ними спеціальні колектори, які, якщо по-простому, вбирають, як губка, стійкі органічні забруднювачі з океанської води. Прямо на станції зібраний матеріал не прозондуєш, його заморожують і везуть в Європу на обробку. Ще один напрямок досліджень, яким ми займаємось разом зі словацькими вченими, — аналіз того, що накопичується в різних живих істотах. Виявилося, що навіть на такій відстані від цивілізації в організмах накопичуються сполуки, штучно синтезовані людиною. Вони потрапляють у глобальну циркуляцію та, не розклавшись, доходять навіть до Антарктики.

Arctic images

Фото: Національний антарктичний науковий центр

— Як влаштована антарктична енергетика?

— Поки все на дизелі. На превеликий жаль, так склалось історично — на момент, коли станція будувалась, альтернатива взагалі не розглядалася. Зараз нам би хотілося це змінити, але справа виявилась дуже непростою. Антарктида досить велика, і те, що ми собі часто уявляємо — влітку –30, взимку –80, такий собі Марс — стосується центральних районів материка. Там, де розташована російська станція “Восход” або американська “Амундсен-Скотт”, дійсно жахливі температури, проте майже абсолютна сухість — майже ідеальні умови для вітрової енергетики. Майже цілий рік там рівномірні вітри, які ніби скочуються по льодовому куполу від полюса в бік узбережжя. Там є тренд на установку вітряків. Деякі станції, побудовані у XXI столітті, взагалі zero-emission, першою такою стала бельгійська “Принцеса Елізабет”. Нові проекти, які я бачив, теж розраховані на це. Старі станції поки лишк частково замінюють старий добрий дизель на поновлювані джерела енергії, головний із яких — сонце. Півроку воно, звісно, не працює, але в іншу половину сонячні панелі дуже себе виправдовують.

Arctic images

Будинки, які українська експедиція використовує зараз, побудовані британцями в 1970-х. Фото: Національний антарктичний науковий центр

Але якщо ми беремо наш шматок Антарктиди, так звану Maritime Antarctic — Морську Антарктику, — бачимо набагато м’якший клімат. Температурний рекорд у нас –46, але взагалі зазвичай взимку мороз тримається близько –30, а влітку температура взагалі плаває навколо нуля в діапазоні від ­–5 до +5. Але, з іншого боку, тут майже стовідсоткова вологість і 270 днів на рік йде або сніг, або мокрий сніг, або сніг з дощем. Вітру при цьому від повного штилю до 40 м/с. А більшість вітряків розраховані на роботу в досить вузькому діапазоні. Якщо вітер посилюється, вони просто зупиняються, тому що інакше їх зірве. Тому я боюся, що повний перехід на альтернативку нам зробити взагалі не вдасться. Але заощадити 20–30 % палива ми б дуже хотіли — це вже було б внеском у боротьбу з викидами. Сподіваємось на сонячні панелі, за нашими підрахунками, влітку вони здатні забезпечити якраз приблизно 30 % економії. Але цей проект поки на стадії розрахунків.

ІВАНА ПЛЕНЗЛЕР: “СКЛАДУВАННЯ СМІТТЯ В АНТАРКТИДІ ЗАБОРОНЕНО”

Вчені стверджують, що зміна клімату, перш за все, позначається на стані льодового покриву в район полюсів Землі. Нас зацікавило, як на проблему дивляться ті, хто безпосередньо досліджує Антарктику. Кілька запитань ми поставили керівнику Польської антарктичної експедиції.

Arctic images

Польську антарктичну станцію ім. Генріха Арцтовського було відкрито в затоці Адміралтейства на острові Короля Георга в архіпелазі Південних Шетландських островів у 1977 році. Фото: Інститут біохімії та біофізики Польської академії наук

— Антарктида — континент, який людина почала освоювати останнім і в обмеженому обсязі. Чи помітна там її присутність, і чи має вона очевидні негативні наслідки?

— Так. Викиди досягають Антарктиди разом з повітряними масами й океанськими течіями. На жаль, і наукові станції самі собою є незначним, але все ж джерелом забруднення. Ми знаходимо матеріали антропогенного походження у складі води поруч зі станцією. Негативний вплив на стан океану надає рибальство, оскільки риба є частиною антарктичної харчової системи. Нею харчуються, зокрема, деякі види китів, пінгвіни Аделі, очкові пінгвіни, тюлені, краби й антарктичні морські леви. Щоб зменшити втручання людини у цю екосистему Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики щорічно встановлює допустимі обсяги вилову риби. У минулому, починаючи з кінця XIX століття, кити (заради жиру і китового вуса) та антарктичні морські леви (заради хутра) були об'єктом промислового полювання. Це мало не призвело до повного винищення останніх. Однак, після того як полювання на морських левів потрапило під заборону, а сам вид було взято під захист, їхній популяції вдалось відновитись.

Arctic images

Фото: Інститут біохімії та біофізики Польської академії наук

— Чи можна сказати, що Антарктида є одним із місць, де антропогенні зміни клімату особливо помітні? Чи відчуваються ці зміни на рівні окремої людини?

— Це глобальне запитання, але якщо відповідати коротко, то так, ефект глобального потепління тут дуже помітний. Здебільшого у вигляді відступу льодовиків і втрати їхньої загальної маси. Наприклад, вершина льодовика Екологія, яка знаходиться в кілометрі від польської станції, опустилася більш ніж на 500 метрів з 2000 року.

Arctic images

Станція “Арцтовський”складається з 14 будівель. Фото: Інститут біохімії та біофізики Польської академії наук

— Екологічні дослідження в Антарктиді міжнародні?

— Острів Кінг-Джордж, де знаходиться польська станція, — найбільш густонаселений острів Антарктиди. Туди порівняно легко потрапити з Південної Америки, тому на ньому багато станцій різних держав: Бразилії, Чилі, Аргентини, Росії, Південної Кореї, Уругваю, Китаю, літні станції США та Перу. Нам надають міжнародну допомогу в організації транспорту на станцію, зазвичай це роблять Чилі або Бразилія. Ми обмінюємось матеріалами досліджень і беремо участь у багатьох міжнародних проектах. Нещодавно ми брали участь у проекті MONICA, який пропагує новий підхід до моніторингу впливу кліматичних змін на антарктичні екосистеми.

Arctic images

— Куди дівається побутове сміття зі станцій та що роблять з обладнанням, яке вже відслужило?

— Частина сміття (харчові відходи, папір) спалюється на місці, решту (метал, пластик, електроніку) ми відправляємо в Польщу. За Антарктичною угодою та Мадридським протоколом до нього, складування будь-якого сміття в Антарктиді заборонено.

— В Антарктиді чисто? Чи можна там наштовхнутися на порожню пивну банку або пластиковий пакет?

— На жаль, на узбережжі поруч зі станцією ми часто знаходимо сміття: пляшки, шматки мотузки, європалети, фольгу. Винні у цьому не туристи, просто в океані взагалі багато сміття, частина його допливає і сюди. У порівнянні з іншими регіонами тут, як і раніше, безлюдно: доходять трохи лайнерів і яхт, але їхнє перебування в Антарктиці жорстко регламентовано IAATO.

— Як влаштована антарктична енергетика?

— Здебільшого використовуються дизельні генератори. Незначну частину енергії отримуємо від сонячних панелей. Вітер на острові Кінг-Джордж сильний і мінливий, це, на жаль, перешкоджає його використанню як джерела енергії.

ДМИТРО АПАРЦЕВ: ЛЮДИ В АНТАРКТИДІ НЕ ПОТРІБНІ

Начальник відділу інформаційних технологій російського Арктичного та Антарктичного науково-дослідницького інституту недавно передав у колекцію IT Музею DataArt ноутбук Toshiba T3100e, який раніше працював на полярній станції. Точніше, фізичну передачу пристрою поки довелося відкласти через локдаун, але ми вже про все домовилися. Заодно обговорили з Дмитром, наскільки присутність людини встигла позначитись на навколишньому середовищі Антарктики з точки зору стороннього спостерігача, але не туриста. Поки публікуємо витяги з нашої бесіди, повністю інтерв'ю плануємо опублікувати трохи згодом.

— Антарктида — континент, який людина почала освоювати останнім і в обмеженому обсязі. Чи помітна там її присутність?

— Сама Антарктида — дуже чистий материк, він великий, і людей там дуже мало. Тому вплив людини, за винятком місць її безпосереднього проживання — самих станцій — практично непомітно. Є уторовані доріжки від аеродрому до станції, якими постійно їздять, але далеко від цих доріжок ніхто не від'їжджає. Сміття у несподіваних місцях на самому материку й островах не зустрінеш, ніяких закопчених поверхонь я там не бачив. Насправді, на станціях зараз досить серйозно стежать за екологічною обстановкою, намагаються сміття не розкидати просто так, його за можливістю утилізують, щось вивозять.

Arctic images

Тюлень Уедделла на станції “Беллінсгаузен”. Фото океанолога Сергія Кашина. Джерело

Взагалі існує міжнародний Договір про Антарктику, який набув чинності в 1961 році. На додаток до нього в 1998 році всі країни підписали екологічний Мадридський протокол щодо нульового рівня викиду сміття. Тобто те, що може бути спалено, спалюється, те, що не може бути спалено, має бути вивезено. Насправді, це дуже велика проблема для Російської Антарктичної експедиції (РАЕ), тому що ще до ухвалення цього доповнення в неї накопичилося дуже багато сміття. Дещо додалось і відразу після, коли Росія не мала можливості збирати та вивозити сміття в потрібній кількості.

На кожній станції є те, що сором'язливо іменується складом відкритого зберігання, де більш-менш упорядковано зберігається те, що має бути вивезено. Потихеньку це дійсно вивозиться, вивезення сміття і відходів розглядається як серйозна задача РАЕ.

Десь з вивезенням сміття зовсім складно, як на станції «Мирний». Вона являє собою два пагорби — скельних виходи — між якими лід. У цей лід поступово вмерзло все, що накопичувалось на станції. Як піднімати сміття на поверхню, поки не дуже зрозуміло. Але там і на поверхні ще є що збирати — поки РАЕ вивозить ці відходи.

Arctic images

Небо над Антарктидою. Фото з інстаграма Сергія Федорова — фахівця з контролю астроклімату

— Яким чином все це вивозять?

— Судно підходить до станції, вивантажує вантаж для станції та завантажує все, що підготовлено до вивезення. Відходи або здають на утилізацію в Кейптауні, або доставляють прямо в Петербург.

— Як інші держави вирішують цю проблему?

— Інші держави теж підписали екологічний протокол до договору про Антарктику. І якщо Росія дотримується протоколу за можливістю, деякі країни відкрили станції не так давно — в них спочатку весь процес розрахований на те, що ніякого сміття на континенті не залишиться. У будь-якому випадку, більшість людей і майже все обладнання прибувають до Антарктиди на судах. Літаком багато не завезеш, літак — це дорого, а корабель — завантажив і поїхав. Значить, можна завантажити його і на зворотний шлях.

Окрема історія пов'язана з тим, що Антарктиду визнано без'ядерним континентом. У російської експедиції виникла серйозна проблема: за радянських часів туди завезли прилади, що містять радіоактивні матеріали. Їх було не так багато, зокрема, п'ять або шість цивільних РІТЕГ — радіоізотопних термоелектричних генераторів — малогабаритних ядерних джерел живлення. Але ж корабель, який іде з Антарктиди, має зайти, як мінімум, у два порти: Кейптаун і Бремерхафен. З ядерними відходами це зовсім не так просто, цей маршрут довелось узгоджувати кілька років. Але врешті-решт ці РІТЕГ вивезли, і РАЕ змогла відзвітувати, що все своє ядерне сміття з Антарктиди прибрала.

— Наразі екологічні дослідження — важлива складова наукових програм на місці?

— У наукових програмах РАЕ, наскільки мені відомо, екологічна проблематика присутня, але частка її не так велика. Дослідження, які робить наш інститут, — метеорологія, аерологія, гляціология, океанологія. Але до РАЕ приписують представників інших інститутів, зайнятих своїми дослідженнями. Я знаю, що були дослідження тваринного світу: пінгвінів, морських левів.

— Як влаштована антарктична енергетика?

— Скрізь основним джерелом енергії залишаються дизельні електростанції. Зрозуміло, що це вихлопи, викиди та сажа, але жити інакше практично неможливо. Сонячну енергію використовувати майже зовсім не можливо, тому що в перебігу зимівлі сонячного світла в Антарктиді немає. Вітряки могли б стати хорошим джерелом енергії за рахунок постійного вітру з центру материка до берегів, причому досить сильного — місцями до 80 м/сек. Але той же вітер створює і проблему: стандартні лопатеві вітряки його не витримують, тим більше, що низькі температури роблять метал ламким. РАЕ, а до того радянська антарктична експедиція теж випробовували вітряні електрогенератори, але в підсумку відмовилися від цієї ідеї. Занадто дорогим виходило обслуговування: потрібно тримати спеціальну людину, купу запчастин, бочки мастила тощо.

Зараз з'явились вітряки нового типу, зокрема турбінні. Ось за їх допомогою можна вирішувати локальні задачі. Наприклад, у нас, на законсервованих станціях “Русская”, “Ленинградская”, в “Оазисі Бангера”, де люди присутні тільки протягом сезону, працюють автоматичні метеостанції. Вони передають дані постійно, а живляться саме від такої системи, де є сонячна батарея, турбінний вітряк і масив акумуляторів. Такі установки автономно працюють до двох років.

Arctic images

ІЛ-76 на аеродромі станції “Новолазаревская”. Фото кліматолога Олексія Єкайкіна

— Чи помітний вплив людини на Антарктику в місцях, де людей зазвичай немає?

— Я не фахівець у цьому питанні, може, екологам це й помітно, але Антарктида досить далека від місць масового перебування людини. Про клімат на континенті краще поговорити з Олексієм Єкайкіним. Нещодавно було повідомлення, що на станції “Восход” зафіксовано температурний мінімум для березня –68⁰С, так холодно в березні ще не бувало.