П'ять джерел натхнення для UX-дизайнера: особисті емоції та екскурс у історію

19 листопада
Михайло Постольний, UX/UI Lead
П'ять джерел натхнення для UX-дизайнера: особисті емоції та екскурс у історію
Предмет, про який я замислився, мабуть, не є цілком науковим. Чи можна говорити про духовне наповнення продукту промислового дизайну? Чи реально зробити так, щоб користувач сприймав інтерфейс як живу істоту, відчувши в діалозі з ним справжню емоцію?

Шукати відповідь пропоную не лише всередині себе, а й в історії. Тому я вирішив поділитися з вами деякими речами, які відіграли важливу роль у розвитку дизайну та продовжують надихати дизайнерів по всьому світу. Зокрема і мене.

1. Стародрук

Книгодрукування — один з найстаріших видів виробництва цілком звичних для нас інтерфейсів. Друкарський верстат було розроблено саме для того, щоб книги отримали недоступні раніше тиражі, а відомості та ідеї з них дійшли до максимально можливої ​​кількості людей. Таким чином, літера стала мало не найдавнішим зразком промислового дизайну, призначеним для розповсюдження інформації.

UX article image

Друкарська літера — це, власне, брусок з рельєфним зображенням букви, за допомогою якого фарбу переносять на папір

Ми досі використовуємо терміни, запозичені з епохи Гутенберга. Наприклад, кегель — висота літери та, відповідно, букви, що друкується за її допомогою.

Друкарі Нового часу — наші прямі попередники у професії, яких наслідують не лише фахівці-шрифтовики, а й узагалі всі сучасні дизайнери. Завдяки багатій історії та очевидній спадкоємності, яку підтримують друкарі, ми досі продовжуємо вчитись у них. Незважаючи на те, що самі вони діють на досить обмеженому полі.

2. Наскальні малюнки та рекламні плакати раннього модерну

Суворо кажучи, зразком дизайну був і наскальний живопис, що виступав засобом комунікації. З іншими людьми чи духами — не так важливо, якщо припустити, що ані творці, ані спостерігачі не сумнівались у реальності невидимих ​​істот і сил. Важливо, що найдавніші зображення розкладаються на функціональні елементи, а кожен символ у них спроектовано так, щоб донести думку, зрозумілу кожному (або майже кожному) члену племені.

UX article image

Наскальні малюнки. Плато Еннеді, Республіка Чад

До чогось подібного в досить чистому вигляді живопис повернувся на одному з напрямків розвитку на стику XIX та XX століть. Один з перших у світі офіційно визнаних дизайнерів — французький художник Анрі де Тулуз-Лотрек — писав паризьку богему, зокрема танцівниць кабаре “Мулен Руж”, задля власного естетичного задоволення. За деякий час керівництво клубу запропонувало йому зайнятися рекламою, що збіглося з широким розповсюдженням шовкотрафаретного друку.

UX article image

Цю афішу Анрі Тулуз-Лотрек створив для гастролей Трупи мадемуазель Еглантін у 1896–1897 рр.

Критики Тулуз-Лотрека не любили, проте саме він вивів афішу і плакат у сферу визнаного мистецтва. Для дизайнера його роботи цікаві саме своєю утилітарністю, а головне, початковим призначенням до тиражування.

3. Архітектура школи Баугауз

У 1918 році завершилась Перша світова війна, Європа лежала в руїнах і переживала посттравматичний синдром. Однак глибока екзистенціальна криза стала відправною точкою для пошуку нових смислів, зокрема в образотворчому мистецтві. При цьому індустріальна машина за час війни встигла розігнатися на повну потужність, і на найближчі 15–20 років її вдалося переспрямувати на виробництво предметів мирного призначення.

У 1919 році виникла школа Баугауз, яка визначила сучасне поняття дизайну. Вже на початковому етапі, що тривав до 1933 року (вгадайте чому), цей навчальний заклад і художнє об'єднання не лише створювали архітектурні проекти та декоративні предмети, а й спробували серйозно осмислити свою роботу. Декларацією їхніх принципів став Маніфест Баугаузу, що містив опис цілей, задач і підходів. Зокрема, вони проголосили єдність форми і функції, максимальний раціоналізм, відмову від будь-якого декорування: зовнішній вигляд будь-якої речі — чи то будова, чи то предмет мистецтва, чи то об’єкт промислового дизайну — має визначатися функціональним призначенням.

Тим самим принципам відповідав і радянський конструктивізм. Але найголовніше, ми досі продовжуємо жити в парадигмі, сформульованій Баугаузом. Будинки, спроектовані у 20-і роки XX століття, цілком могли б претендувати на перемогу в сучасних архітектурних конкурсах.

UX article image

Будівля школи Баугауз у Дессау, побудована за проектом Вальтера Гропіуса — її засновника і першого директора — у 1925–1926 рр.

4. Повоєнні типографіка і промисловий дизайн

Після Другої світової війни принципи Баугаузу розвивала швейцарська школа типографіки, якій ми зобов'язані не лише шрифтом Helvetica, а й модульними сітками та практично всім інструментарієм для проектування інтерфейсів і поліграфії. Мабуть, до нової вершини ці ідеї довів італійський дизайнер Массімо Віньєллі — автор навігації нью-йоркського метро і логотипу American Airlines.

UX article image

Покажчики для метрополітену в Нью-Йорку Массімо Віньєллі розробив у 1972 році

У середині 1950-х на роботу в німецький промисловий концерн Braun прийшов дизайнер Дітер Рамс, який створив за заповітами Баугаузу приголомшливі предмети. Своїм учителем Рамса називав Стів Джобс, і це не дивно: функціональна краса розробок Braun 1960-х була кроком зокрема і до естетики айфона.

UX article image

Дітер Рамс розробляв не лише електроніку. Наприклад, у 1962 році він спроектував цей безмін

До того ж саме Рамс сформулював 10 принципів дизайну, познайомитися з якими варто не лише фахівцям.

5. Релігійне мистецтво і повалення устоїв

Сакральне мистецтво — найдавніше у світі — спочатку несе в собі ідею натхненності, що, як не дивно, не суперечить функціональним принципам.

Основою канонічного іконопису стала зворотна перспектива. Це зовсім не означає, що середньовічним художникам не було відомо, що предмети в міру віддалення від глядача зменшуються у розмірах. Однак відмовившись від копіювання реальності, іконописці свідомо провокували глядача на діалог. За задумом, він мав відчути, що зсередини ікони на нього теж дивляться — усвідомити себе не лише суб'єктом, а й об'єктом спостереження для вищої істоти.

UX article image

Собор Сан-Себастьяна в Ріо-де-Жанейро побудували в 1979 році. Нагорі можна побачити “ширяюче розп’яття”

За тими самим принципами іконопису побудовано й багато християнських церков. Наприклад, кафедральний собор Ріо-де-Жанейро візуально поділений на квадратні секції. Однак архітектор витягує секції в міру віддалення від глядача, а похилі стіни підсилюють ефект. Відчуття нескінченно високого простору вражає та дійсно пробуджує відчуття зв'язку з богом чи якимись вищими силами — як вам більше подобається. У кінцевому підсумку це провокує парафіянина та навіть туриста на діалог із самим собою.

Звернувшись до більш мирської темі, пропоную згадати роботи видатного плакатного дизайнера Ігоря Гуровича. Відчуття духовного наповнення він досягає зовсім іншим шляхом — порушуючи всі правила, норми, закони і догми, він говорить із глядачем інфантильною, але фантастично яскравою та інтуїтивно зрозумілою мовою. Його плакати суперечать здоровому глузду, проте розв’язують поставлені задачі: соціальні, комунікаційні, художні.

UX article image

Тобто відмова від дотримання канонів є надзвичайно сильним інструментом, який однак вимагає потужного бекграунду. Якщо не дуже добре розумієш принцип, який намагаєшся заперечувати, — ефекту не буде.

Замість висновку

У чому полягає головна складність професії дизайнера? Я думаю, в тому, що ми маємо водночас залишатися інженерами і художниками, незважаючи на протиріччя між ними. При цьому створюючи дизайн ми можемо відчути себе деміургами, майже напівбогами. Але чи можна вдихнути життя у предмет чи інтерфейс, повірити, що він живий, випустити його в суспільство, де він зможе розвиватися самостійно?

На мене велике враження справила фраза Вальтера Гропіуса — директора Баугаузу, який спроектував кампус для своїх студентів (уявіть: директор школи сам створює середовище, в якому існують його учні!): “Архітектура починається там, де закінчується інженерія”.

Парадокс — адже якщо функція і форма єдині, як вчить нас саме Маніфест Баугаузу, розділити інженерію та архітектуру як вид мистецтва також не вийде? Мені здається, що Гропіус говорить саме про духовну складову. Думаю, наодинці з собою можна не боятися пафосу та спробувати зробити невелику вправу — уявити, чи зможемо ми обдурити користувача та змусити його повірити, ніби в нашого продукту є душа?

  • Україна, Дніпро; Україна, Київ; Україна, Львів; Україна, Одеса; Україна, Харків; Україна, Херсон
    3 грудня