Чому я вибрала Project Management і не помилилась. Поради тим, хто роздумує

8 вересня
Ольга Твардовська, Project Manager у DataArt
Чому я вибрала Project Management і не помилилась. Поради тим, хто роздумує
Мене звати Ольга, я Project Manager, маю досвід роботи з різними доменами та індустріальними практиками, побудови процесів, команд, комунікацій та інших цікавих штук. Із трепетом ставлюся до своєї справи та свято вірю, що, керуючи проектами, ми можемо зробити світ кращим.

До недавнього часу я не замислювалась над запитанням: “Чому Project Management? Чому я вибрала цю сферу?”. У цій статті — результат моїх роздумів. Матеріал цікавий як для PM-початківців, так і для тих, хто тільки шукає себе чи подумує про зміну професії. Ну і, звісно, для всіх, хто хоче дізнатися про нашу кухню зсередини.

Часом дуже складно пояснити, чому тобі щось подобається. Я, наприклад, завжди любила малювати. Але на запитання: “Навіщо ти це робиш? Що саме тебе приваблює?”, — відповісти мені буде нічого. Робота приносить задоволення, мене пре й хочеться робити тільки більше, краще та швидше. Хіба це не найголовніше?

Я б, напевно, і далі не замислювалася, чому мені подобається менеджмент, але мій мозок, варто йому занудьгувати, починає поводитися трохи дивно. Він намагається все проаналізувати, прошу я його чи ні. І ось йому стало цікаво, куди рухатись далі, і між нами стався приблизно такий (внутрішній) діалог:


Мозок: Це ти вже вмієш, це робила, це налаштувала. Може потрібно взяти щось складніше або змінити формат? Навіщо ти взагалі цим займаєшся?

Я: Не знаю... Це моє покликання, мені подобалось... І, по-моєму, подобається...

Мозок: Що саме? Чому?

Я: Ти ставиш занадто складні запитання. І взагалі я зайнята (починаю швидко перебирати пошту).


Але далеко від себе не втечеш. Якось увечері, озброївшись чашкою кави, ручкою і блокнотом, я стала складати список того, що чіпляє мене в роботі. Відразу ж захотілося дописати, які складнощі виникають у кожному з пунктів. От що в мене вийшло.

РОБОТА В КОМАНДІ

Тут все просто: я за своєю природою командний гравець і вірю, що люди можуть доповнювати один одного. Вважаю, що саме працюючи спільно, ми розкриваємо свій потенціал найбільш повно. Мені здається, це не моя індивідуальна особливість. Люди взагалі такі. Невипадково ринок завалений іграми, що пропонують кооперативні режими: сети команд, кланів, альянсів тощо. Кількість бажаючих грати в них тільки зростає.

Ви можете заперечити: “Робота — це інше. Тут покластися можна лише на себе!”. Можливо, але тоді кожному з нас потрібно добре розбиратись у всіх суміжних з нашою професіях. Інакше як ми перевіримо тих, кому все ж доведеться довірити ділянку роботи?

Я визнаю, що складнощі були. Наприклад, залученість людей у командах не завжди виявляється такою, як ви розраховували. Виявити людей, які намагаються сховатись у натовпі, — страшне розчарування. Вони завжди зайняті, завжди при справі, але коли приходить час здавати свій внесок у проект, у них завжди знаходяться якісь “але”. Я думаю, що з таким ставленням хоч раз стикався будь-хто незалежно від професії.

Якби я мала можливість, я б на самому початку попередила себе: “Не переймайся! Люди будуть зустрічатись різні, але ти навчишся їх розрізняти (про це, до речі, можна написати окрему статтю!). Трохи пізніше зрозумієш, яку користь може принести кожен з них. Або майже кожен, тому що з деякими доведеться навчитися прощатись”.

РІЗНОМАНІТНІ ЗАДАЧІ

Типів задач у проджект-менеджера стільки, що перераховувати їх можна дуже довго. Не кажучи про те, що зустрічаються абсолютно різні клієнти, запити, команди чи продукти. Мені це здається жахливо привабливим, тому що момент, коли все дійде до автоматизму, настане нескоро. А коли це нарешті станеться... Це ж все одно ІТ! Тут щороку нові відкриття, течії та тренди.

Я спробую пояснити, чому ця різноманітність особливо сильно виражена саме в роботі проджект-менеджера:

  • Він є сполучною ланкою в переговорах між клієнтами, командами і компанією. Спілкування буде багато, до цього потрібно готуватися заздалегідь.
  • Паралельно, на задньому плані, він займається організацією процесів. І організувати їх потрібно так, щоб все протікало нібито за натхненням, найбільш природним і продуктивним способом. Потреба команди у PM має поступово знижуватись і в ідеалі зводитись до мінімуму.
  • Він, як тінь, заповнює собою пробіли в роботі команди. Це не означає, що якщо Петя захворів, ми сідаємо кодити замість нього, або якщо Маша не встигає з дизайном, починаємо створювати іконки. Йдеться, швидше, про компенсацію пробілів у комунікаціях і розуміння того, де, що й навіщо ми робимо, про розв’язання конфліктів, роботу з блокерами, контроль відставання, ризиків і балансу ресурсів, налагодження механіки реагування на нестандартні ситуації. Найімовірніше, команда сама зможе впоратися з більшістю з перерахованого. Але сфокусувавшись на прямих задачах, можна в їхньому потоці легко випустити з уваги щось важливе. Власне, тому відповідальною за проект і призначають окрему людину.
  • Він сама гнучкість! Так, потрібно вміти налаштовуватись (якщо хочете, підлаштовуватись) на різні етапи та стадії проектів, на людей з різними темпераментами. Вам доведеться освоїти різні стилі спілкування і підходи до мотивації, враховувати манеру ведення бізнесу клієнтом і зберігати незворушність, коли різні продуктові та делівері-менеджери вимагатимуть від вас різного.

Наведу пару прикладів з життя. Спершу про клієнтів. Замовник — стартапер, людина нетехнічна, дуже завантажена та постійно літає від однієї ідеї до іншої. З ним легко працювати, він охоче йде на контакт, він натхнений та окрилений успіхом свого дітища. Правда, він не пам'ятає нічого або майже нічого з ваших обговорень. Він може забігати далеко вперед, забуваючи про те, що потрібно було зробити по дорозі. Він плутається у пріоритетах і вимогах. І тут дуже важливо не піддатися його ейфорії, а дивитися на речі реалістично, приземляти клієнта, якщо необхідно, навіть якщо для цього доводиться грати роль поганого поліцейського.

Лінія непопулярна, але ось незадача: успіх супроводжує клієнта (і вас як його технічну команду) лише доти, поки все налагоджено, працює та приносить відчутні результати. Навіть коли ви займаєтеся, здавалося б, корисною справою, критикуйте самих себе та питайте, наскільки це справді важливо. Не чекайте на вказівки від клієнта, в якого повно інших турбот, сумнівайтеся, обмірковуйте, зважуйте та, якщо бачите упущення / нові можливості, одразу вкажіть на них замовнику.

Тепер про команди. Тут можлива нескінченна кількість варіантів. Починаючи з того, що у проект з двох осіб можуть потрапити інтроверт і екстраверт, яким важко знайти спільну мову. І закінчуючи ситуацією, коли кожен з декількох синьйорів у команді краще за всіх знає, як робити правильно. Та ще й щиро вважає, що його недостатньо цінують і люблять, і намагається забрати собі тільки найцікавіші завдання, залишивши більш рутинну роботу таким самим синьйорам.

Спочатку все це відбирає чимало сил: мій досвід показує, що далеко не всі хочуть працювати в такому режимі. Одного разу я приймала проект від PM, який вирішив повернутись у розробку. Ще частіше назад на позицію розробників повертаються тімліди. Справа це суто особиста, не варто пливти за течією і взагалі думати, що перехід в менеджери є єдиним шляхом розвитку кар'єри. Думайте, що буде краще для вас.

PM image

ЗАДОВОЛЕНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТОМ

Вона помітно варіюється від проекту до проекту і може бути як сильним мотиватором, так і демотиватором. Найбільше задоволення, звісно, приносить робота у продуктовій розробці (звичайно, якщо продукт виходить гідним). Хоча насправді в сервісних компаніях можливостей з цієї точки зору не менше. Ви залучені в різні проекти, вам часто довіряють важливі фрагменти ключового рішення. Правда, похвалитись участю в цьому випадку набагато складніше (іноді це безпосередньо заборонено угодою про конфіденційність). Але самі ви все одно знатимете, яку прекрасну річ створює ваша команда.

Я пам'ятаю, як ми працювали над застосунком для ВІЛ-інфікованих, основною метою якого була їхня підтримка та допомога з трекингом терапії (в додатку були ачівки, success stories, опитувальники тощо). Проект був складним: наш замовник підписав “fixed price” із кінцевим клієнтом, при цьому недостатньо уважно провів діскавері. Вимоги не було фіналізовано, але договір вже підписали. Ми зробили розумніше та взялися за роботу на “time and material”-основі. Здавалося б, тил прикритий, можна працювати, але замовник раз у раз вимагав додаткової роботи, намагаючись перекрити цим власні недоліки.

Так от, та сама місія застосунку просто витягувала всю ситуацію. Щоразу думаючи про те, що й заради кого робимо, ми інакше дивилися на непорозуміння, складнощі та втому. Це мотивувало рухатися далі з новими силами та ідеями.

Напевно, якщо ви робите магазин, що торгує сумнівними біодобавками або платформу платних курсів, які обіцяють миттєве збагачення відразу після закінчення, відчуття будуть протилежними. Свого часу мені було некомфортно у проекті, пов'язаному з азартними іграми, хоча я знаю, що на це існує й інша точка зору, підкріплена цілком розумними аргументами.

Додам лише, що сприйняття користі продукту — штука цілком суб'єктивна. Але думаю, проджект-менеджер як людина, що відповідає за проект загалом, особливо гостро залежить від того, чим саме займається команда. Хоча, звісно, цей фактор впливає на всіх її учасників незалежно від ролі.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Багато хто любить жартувати, що PM — той, кому більше за всіх треба, або той, хто має бути доступним завжди і всюди. Це не зовсім так, хоча частка правди в цьому чимала. З вас дійсно питатимуть більше, ніж з інших. Іноді буває неприємно, тому що повноваження можуть не відповідати мірі відповідальності. У такі моменти відчуваєш себе боксерською грушою, на якій випускають пар.

Проте, коли все складається погано, і ти замислюєшся про тлінність буття, буває достатньо окинути поглядом команду, як у голові звучить: “Якого біса... Я зроблю це заради них, вони гідні кращого! З такою командою я поставлю на воду будь-яке корито, і ми виконаємо свою місію”.

Тут ти сідаєш, закочуєш рукава, берешся за розрахунки, таймлайни, вимоги, шукаєш альтернативи, комбінації, експертів для консультування, загалом все можливе й неможливе. Понаднормова робота теж буває, але йдуть на неї усвідомлено та добровільно.

Зрозуміло, такі ситуації будуть швидше винятками з правил. Але й до них потрібно бути готовими.

І все ж відповідальність, перш за все, проявляється не в епізодичних “рятувальних операціях”, а в систематичному догляді, турботі та роботі над своїм дітищем — проектом.

Складно описати, в чому радість цієї самої відповідальності. Але той, кому хоч раз доводилося взяти на себе управління кораблем і доставити екіпаж цілим, виконавши (а може й перевиконавши) поставлені задачі — не забуде цього почуття.

ДОХІД (ІЗ ЧАСОМ)

Те, що дохід виросте з часом, я невипадково винесла в підзаголовок. У мене це сталося не відразу, оскільки починала я з невеликих контор. Клієнти були здебільшого з колишнього СРСР, зарплати — символічними. Проте, я не скаржилася: знала, що навряд хтось ще дасть шанс при такому скромному досвіді за плечима і з такою середньою англійською.

Зараз стартувати трохи простіше: у багатьох містах число вакансій збільшилось, піднялися стартові зарплати (до того ж, кажуть, за 2–3 роки вони можуть вирости ледь не вдвічі). Але без складнощів на шляху напевно не обійдеться.

До слова, зарплата була не єдиною проблемою. Мені доводилося спостерігати речі, неприємні з етичної точки зору. Ось вам приклад: компанія давала оголошення про набір продажників, обіцяючи хороші компенсації. Людей приходило багато. Всіх садили за малюсінькі столики — робити холодні дзвінки. Перший тиждень ніхто не оплачував, він називався стажуванням. А довше ніхто й не витримував — роботодавець мав нескінченний конвеєр безкоштовної робочої сили для цих дзвінків/продажів. Із клієнтами теж обходилися не кращим способом, даючи помилкові надії та неправдоподібні обіцянки.

З тебе ж питали щодня, ставлячи під сумнів будь-які результати. Бо завжди очікували підступу й некомпетентності, рівняючи за власними “стандартами”.

Свого часу мене це ледь не збило зі шляху. Я не хотіла працювати в подібному оточенні, спроби змінювати його зсередини були марними, а альтернатив на горизонті не спостерігалось. І лише підтримка близьких і віра у свою справу (як я люблю її називати — “покликання”) допомогли пройти через всі складнощі.

Наостанок додам: пробуйте, експериментуйте, шукайте себе. Спробуйте розібратися, що надихає саме вас. І якщо намацаєте власний напрямок, не відступайте. Ваші зусилля точно окупляться!