12 років DataArt у Харкові: чотири особисті історії

12 років DataArt у Харкові: чотири особисті історії
Наразі в DataArt Kharkiv працюють понад 430 колег. Центр розробки продовжує швидко зростати: тут є багато досвідчених фахівців, та активно діє менторська програма. Ми зібрали історії харківських колег, які працюють з нами понад десять років. Розробник, проджект, делівері та HR-менеджери розповіли, як прийшли в компанію та чому вирішили залишитися тут надовго.

Олександр Верба, делівері-менеджер, 11 років з DataArt: “Оля Тарасова, тоді HR-менеджер у Харкові, написала мені, що в DataArt діє програма, де можна спробувати сили у ролі Java-практиканта. Тоді в моїй .NET-компанії як раз були внутрішні курси з Java, я почав їх проходити, але перспективи переключення були туманними. Мені ж хотілося переключитися тут і зараз, тому вирішив ризикнути. Проводив співбесіду зі мною Максим Калмиков, який сам прийшов у DataArt кількома місяцями раніше. У нас одразу склалося спілкування, мені зробили оффер, і я досі тут.

У DataArt мені не набридло, тому що... Не знаю — чи то це везіння, чи нормальний еволюційний процес, але моє особисте професійне зростання і зростання компанії загалом вдало поєдналися. В якийсь момент мені було дуже цікаво займатися програмуванням — DataArt дав мені можливість працювати безпосередньо з Java. Потім команди росли, проекти множилися, компанії знадобилося закрити деякі позиції з Leadership, і я в одному проекті полідив команду джавістів, у іншому — команду побільше.

На наступному етапі еволюції лідерські задачі почали все більше перетинатися з Project Ownership і веденням всього проекту. Тому що проекти були невеликі — не по 50 співробітників — і я органічно вийшов на менеджерську стезю. Відтоді, вже не пам'ятаю скільки років, цим і займаюся. Звісно, сумую за кодом — відкрити ідею та попедалити заради фана. Але коли це бажання стає непереборним — педалиш півгодини й тобі цього вистачає на декілька років.

Коли я перейшов до управління проектами, багаторівневих зон відповідальності, як наразі, ще не було. Були менеджери, але інститут делівері-менеджменту ще не був сформований і люди були "down to earth". Всі знали практично все, що відбувається знизу доверху, і проекти були досить невеликими. Повинен сказати, що ще починаючи з програмування, я постійно працював разом з Максом Калмиковим, який вклав у мене дуже багато та якому я зобов'язаний своїм професійним розвитком.

Я пам'ятаю, що DataArt здався мені дуже домашнім і близьким, щоправда, і масштаби були тоді зовсім іншими — осіб 30-40. Наприклад, ми колись мали все ще легендарну процедуру поїдання бутербродів. Нам їх робили щодня, і ця турбота вигідно відрізняла DataArt від усіх компаній, де мені доводилося працювати раніше. Не секрет, що в DataArt багато людей працюють із самого початку (як харківського офісу, так і компанії загалом) — це вже практично сімейний колектив, і я радий що DataArt дозволяє хлопцям рости та розвиватися, і можливості для цього також є”.

Анна Максюта, HR-менеджер, 10 років з DataArt: “У DataArt я прийшла з держпідприємства "Облводгосп", де працювала за фахом — була начальником відділу економіки. Крім мене, всі співробітники там були літніми й дуже мене любили. Тому працювати було затишно, та йти зовсім не хотілося. Але я розуміла, що потрібно кудись рухатись.

Запросила мене Оля Тарасова, ми з нею знайомі з дитинства — жили в сусідніх під'їздах. Оля тоді працювала у бек-офісі одна, й оскільки офіс ріс, їй знадобилася допомога. Мені здається, що Оля просто знала, що в мене вийде, повірила в мене, хоча сфера для мене була абсолютно новою. Через прохід сидів Максим Калмиков, він весь час був на зідзвонах — і вся ця термінологія та сленг снилися мені ночами пару місяців, поки я трохи не звикла. На той час було набагато менше плюшок, ніж сьогодні, але мене так вразило, що компанія купує нам банани, — ніби я в казку потрапила!

Мені не могло набриднути в DataArt, адже я двічі сходила у декрет. Це такий маленький секрет, як залишатися в одній компанії так надовго. Але, насправді, міняти роботу мені й не хотілося. Коли я прийшла, то займалася розміщенням вакансій, і першим моїм завданням було розширити список сайтів, де ми їх публікуємо. Потім я займалася PR, виступала в університетах, на форумах молодих підприємців — говорити, мені здається, я зовсім не вміла, довелося навчитися. Було багато експериментів, після першого декрету я придумала, як систематизувати роботу дизайнерів з нашими заявками на промо-матеріали та інше. Загалом обов'язки та навіть напрямки постійно змінювалися. Я пам'ятаю, як Юля Завілейська казала: “Проявляйте ініціативу в тому, що вам цікаво — і ми будемо вас підтримувати”.

Моя улюблена історія про DataArt: коли я тільки прийшла, приїхав Євген Голанд із Нью-Йорка. Він розповідав щось про юридичні аспекти, але головне — прийшов з IPad, яких в Харкові ще не було. Він із серйозним обличчям показав його: “Класна штука, тому що моя дворічна дитина в ньому розібралась одразу, а ще на нього зручно ставити каву”. Так я дізналася про IPad і зрозуміла, що майбутнє за DataArt”.

Світлана Дармін, PM, 11 років з DataArt: “Мене теж запросила Оля Тарасова, з якою ми до цього разом працювали. Йшла в DataArt як у компанію, де було набагато менше бюрократії. На той момент мені був цікавий напрямок QA.

Мені подобається, як у DataArt організовані процеси, що тут кожному дають розвиватися та рости: якщо ти хочеш у чомусь брати участь — завжди welcome. Семінари, сертифікація — завжди допоможуть. І доброзичлива атмосфера, коли кожен намагається допомогти: я жодного разу не отримувала відмови у допомозі. Навіть за чашкою чаю мені неодноразово підказували технічні рішення.

Я добре пам'ятаю свята, які ми організовували спочатку, готувалися до конкурсів за півроку, шукали подарунки. Але із задоволенням ходжу на вечірки, якими тепер займається PR. Мене радує можливість брати участь у наймі: це дає додаткові навички, плюс завжди цікаво поспілкуватися з новими людьми.

За ці роки ми дуже розрослися, і я, на жаль, уже не всіх знаю. Добре, що система Project Manager дозволяє в будь-який момент знайти потрібного колегу. З'явилося багато команд, які допомагають: PR-менеджери, HR-менеджери, бухгалтерія — завдяки ним багато про що можна не замислюватися. Сподіваюся, ми й далі збережемо душевну атмосферу, незважаючи на зростання”.

Галина Ковбасенко, Java-розробник, 11 років з DataArt: “Я з DataArt з лютого 2008 року. Мені написав одногрупник, який як раз прийшов працювати в DataArt, тоді ще маленький харківський центр розробки. Він передав моє резюме, я прийшла на співбесіду, яку проводив Макс Калмиков, що набирав тоді команду джавістів. Людей тоді взагалі було мало, чотирьох я знала добре — всі вони вчилися в ХАІ. Було цікаво — відразу ж американські замовники, дуже цікавий проект, пов'язаний зі школами. Я із задоволенням занурилась у предметну область: як працюють щоденники в американських школах, як рахуються бали. Шкода тільки, що це був стартап, і він не злетів.

 

За два тижні після початку роботи ми поїхали до Воронежа на два тижні, потім були інші відрядження, включаючи тримісячне у США — я жила під Нью-Йорком. Потім ще одне туди ж, коли ми подружилися з місцевими хлопцями з боку замовника, подорожували, їздили в Бостон і Вашингтон. Це було дуже круто.

За 11,5 років я довго без проектів не сиділа, але бували проекти більш рутинні. Тоді я й на співбесіди в інші компанії ходила, але йти мені все ж не хотілося. Компанія —це як родина, але ж я ще й прийшла майже на самому старті DataArt у Харкові. Плюс ми всі були молодими, разом росли: недавно колега виставив фото в Instagram — дев'ять років у компанії, а начебто нещодавно сидів поруч як трейні.

Ми дуже виросли, з'явилися нові офіси в різних містах. Дуже зручно — потрібно до Києва у справах, приїхав — все вирішив і пішов попрацював. Приїхав до Одеси — зустріли тебе радо, хлопці в нас усюди хороші. Та, не дивлячись на такий бурхливий розвиток, душевність нікуди не поділася”.