11 думок про футбол як несподіване джерело натхнення для менеджера

31 травня
Михайло Завілейський, лідер глобального організаційного розвитку Dataart
11 думок про футбол як несподіване джерело натхнення для менеджера
Колеги часто дивуються, чого це я раптом захопився футболом. Моя відповідь: “Приємно хвилюватися через події, результат яких від тебе абсолютно не залежить”. Однак я став ловити себе на тому, що все частіше використовую футбольні приклади й аналогії для рефлексії, коли обмірковую робочі ситуації.

Вирішив зібрати в одному тексті деякі думки з цього приводу. Мені здається, вони можуть допомогти вболівальникам відчути деякі аспекти управління, а тим, хто до футболу байдужий, зрозуміти, що в ньому може привабити менеджера. Сподіваюся, комусь із них це стане у пригоді.

Почуття і факти

Усі наші фізіологічні механізми вимагають роботи. Про фітнес всі обізнані, але і з емоціями принцип тренування так само працює. Коли навколо тиша і гладь (рідко, але буває), я помічаю, як починаю лаятися з кимось у сновидіннях, причому до грубощів і бійки. Така сама фігня з футболом: штучні позитивні й негативні емоції є для організму нічим не гіршими за ті, що здаються нам природними, важливими. Навчившись гасити надмірну радість, смуток, азарт при перегляді футболу, легше справлятися з емоційними сплесками, наприклад, на роботі. Потрібно лише переконатись, що гормони піддаються вмовлянням — значить, хвилювання можна контролювати.

Mo Salah

VAR як емоційний тренажер

Ніщо так не вплинуло на емоційну сторону перегляду футболу, як система відеодопомоги арбітрам. Я чудово розумію всі відчуття, пов'язані з зупинками гри та переглядом повторів, сам відчуваю з цього приводу різні почуття залежно від ситуації, бачу сенс у аргументах і прихильників, і противників VAR.

Чи допомагає відео в боротьбі з корупцією, я не знаю. З одного боку, свистіти на користь однієї команди начебто стало важче. З іншого — VAR працює не в усіх ситуаціях, іноді повтор можуть і не побачити, коли варто було б. Тож дивного все одно вистачає.

Але я вірю, що VAR вчить нас бути більш цивілізованими. Не радіти щасливому випадку відразу ж. Не засмучуватися миттєво, якщо щось пішло не так. Зупинки у грі вчать нас навичці взяти паузу та дочекатись аналізу. Дуже корисно і поза футболом.

Мегапроекти та їхня оцінка

Ми побували на багатьох, зокрема на дуже хороших стадіонах у різних країнах. Але якщо суб'єктивно, кращою мені здається арена в Пітері. Кого зараз хвилює обсяг заритих там грошей та кількість допущених у ході будівництва косяків? Багато великих звершень у принципі є ірраціональними. Напевно, іноді краще так, ніж ніяк.

Розвиток емпатії

Із подивом помітив, що відправити когось на футбол чи не приємніше, ніж сходити на матч самому. Власний рекорд я поставив, віддавши друзям у Києві квитки на матч із Португалією... Дивлячись гру по телевізору, я уявляв, наскільки круто їм зараз на стадіоні, та сам отримував емоційну віддачу найвищого рівня. Тож дійсно можна по-справжньому відчути чужі емоції. Можна заряджатися, навіть просто уявивши, що зараз відчуває хтось інший.

Стратегії хеджування у побуті

Я не лише вболіваю, а й роблю ставки. Перша стратегія — ставити проти команд, які підтримуєш. Ідею я вкрав у Стівена Гокінга та Роджера Пенроуза, але в адаптованому до повсякденності вигляді вона заходить навіть краще.

Знову про рефлексію: так, та сама “хвилювалка” всередині нас є на диво продажною. Залежно від розвитку подій, можна сфокусуватися хоч на особистих симпатіях, хоч на долі ставки, відчувши протилежні емоції. Monkey see, monkey feel — у чистому вигляді.

Але і з фінальним свистком історія не закінчується: ще потрібно відповісти знайомим, які в курсі твоїх уподобань, знають результат і хочуть тебе підтримати. Коли вітають з перемогою, досить просто подякувати. Коли співчувають, можна відповісти: “Зате я виграв 100 фунтів”. І все одно отримати привітання. Чим не скрипт побудови іміджу успішної людини?

Пошук нових можливостей

Коли улюблені команди грають добре, гроші втрачаєш. Оскільки розоряти сім'ю — не варіант, доводиться шукати обхідні шляхи, щоб продовжувати вигравати.

Скажу відразу, системні шляхи лежать на сірій території або навіть далі, тож ну їх. Мені поки вистачає несистемного способу — я вичікую неефективність. День за днем ​​дивишся на шанси, розписані букмекерами, поки нарешті не здивуєшся. Здивувався — став проти перекосу.

Звідки виникає неефективність? Я знаю дві причини: упередженість і асиметричність інформації.

Якось раз я виграв 500 фунтів під час відбіркового циклу на Євро, поставивши проти Росії в матчі з Бельгією. Росія тоді вигравала у всіх, крім Бельгії, і патріоти повірили у диво, давши можливість ставити на Бельгію 1:1. Звісно, й у таких ситуаціях іноді програєш, але рідко. Проблема лише у тому, що реальні перекоси трапляються рідко, і щоб їх зловити, хоч щось знати про команди треба.

Буває достатньо, отримавши нову інформацію, діяти розторопно. Після травми важливого гравця можна швиденько поставити проти команди, яка зазнала втрати. Іноді, щоб отримати винагороду, навіть найближчих матчів чекати не доведеться. У міру поширення новини про травму шанси поповзуть, і букмекери, можливо, дадуть вам забрати гроші, накинувши на вкладення кілька відсотків. Тобто ви виграєте, нехай і небагато, зате практично без ризику. Але термін такої пропозиції зазвичай є обмеженим: що-небудь трапляється постійно, ефект новини тоне в шумі інших подій, і коефіцієнти стабілізуються. У минулому сезоні травма Кейна принесла мені дуже легкий виграш приблизно у 100 фунтів.

Бізнес навколо шоу та навпаки

Матчі Англійської Прем'єр-ліги — одне з найпопулярніших спортивних видовищ у світі. Якщо рахувати у глядачах по всьому світу, мабуть, найпопулярніше. Якщо у грошах — конкуренцію їй складе американський спорт, але там працюють інші механіки. Не буду заглиблюватись у питання, чому саме АПЛ домоглася таких результатів. Думаю, багато хто і так розуміє, що означають висока конкуренція в турнірі та динаміка в окремих іграх. Цікаво те, що відбувається навколо.

До і після матчів, у перервах і кілька разів у робочі дні на тижні виходять аналітичні програми, де відомі журналісти та вчорашні зірки футболу обмірковують, що відбувалося в черговому турі. Лейтмотив майже завжди один — усі намагаються красиво пояснити те, що вже відбулось. Для цього режисери максимально ефектно структурують епізоди, а дизайнери малюють картинки. При цьому у спортивних програмах майже ніколи немає фокусу на глибокому аналізі статистики. Відсотки володіння м'ячем, удари в створ чи повз — ось, мабуть, і всі дані, що озвучують у телевізорі. Тоді як всередині гри суцільний moneyball, де вимірюється, вираховується і глибоко розбирається все, що відбувалося на полі. Але коментатори та експерти цих аспектів “не помічають”. Чому? Тому що основна публіка — звичайні телеглядачі, які хочуть з мінімальними зусиллями відчути себе досить прозірливими. І автори шоу дають їм можливість радіти міцності власного заднього розуму.

У бізнесі ми часто недооцінюємо, наскільки потребують шоу й наші цільові аудиторії. Прості пояснення спостережуваних явищ, надані авторитетними персонажами, можуть бути надзвичайно важливими для дуже різних людей. Іноді вони готові погодитись на катастрофічне спрощення або навіть спотворення картинки. Складність навколо зростає, бажання простоти, відповідно, теж. І так, за спрощення платять.

Суперлояльне ядро

З фінансового боку локальні фанати часто є тягарем для клубів. Грошей приносять не так вже й багато, зате неприємності з ними й через них трапляються часто. Бійки у місті, протести проти клубних менеджерів, тиск на гравців тощо. До того ж життя все одно віртуалізується, а телевболівальники набагато зручніше.

Парадокс у тому, що інформаційний потік, який виходить від місцевих уболівальників і пов'язаний зазвичай саме з хуліганством, побічно підігріває інтерес до клубів серед широких мас. Після двох років життя в Буенос-Айресі чомусь моїм найяскравішим спогадом про аргентинський футбол залишився скандал навколо перцевого балончика в тунелі стадіону Бока Хуніорс. Погана слава дійсно краще, ніж безчестя.

Схожі речі відбуваються з надлояльними співробітниками, які вже вийшли з форми. Одні вимагають уваги більше, ніж приносять користі, про інших сам думаєш: “Ну хоч би вікно каменем розбив…”. До речі, я й себе часто підозрюю у приналежності до цієї групи. Тому намагаюся не відволікати колег своїми проблемами, але періодично каламутити воду.

Невдача

Усі ми працюємо з безліччю процесів, часто залучені в їхнє поліпшення. Ось тільки пояснюючи потребу у змінах, ми частіше спираємося на власну думку, а будь-якими цифрами лише ілюструємо та підкріплюємо її. Справа в тому, що для збору статистично значущих даних цикл необхідно повторити багато разів, щоб нівелювати випадкові відхилення. Водночас учасники процесу та важливі фактори середовища не мають суттєво змінюватися в ході цих повторень. Мало того, що навколишнє середовище нині є нестабільним, складним і мінливим. Ми стикаємося ще і з головним “злом” — здатністю учасників проекту швидко вчитися, а значить, змінюватися всередині.

Швидке навчання — це не завжди однозначно добре. Ми вчимося тому, чому хочемо, а хочемо ми почуватися краще. Швидко освоїти нову технологію — прекрасно. Швидко розібратися в усіх її нюансах, втратити мотивацію та в пошуках нового виклику ускладнювати рішення за рахунок постійного пошуку власного шляху замість рекомендованого — погано. Швидко розв’язати технічну проблему — чудово, використовувати цю швидкість для розв’язання власної соціальної проблеми, тобто розпочати боротьбу за статус — погано. Придумати відмінну архітектуру — круто, навчитися непомітно ухилятися від рутини, пов'язаної з її реалізацією, — не дуже.

Футбол є швидкоплинним, тут постійно бачиш, як нападник, що тільки-но видав відмінну серію, вже лінується пресингувати чи бігти у захист на підстрахування. Як гравець починає позувати в центрі поля для свого інстаграму — підтримка підписників для нього виявляється занадто важливою. Список можна продовжувати довго.

Як із цими проблемами справляються? На жаль, не дисциплінарними заходами. Більшість спортсменів топ-рівня є не дуже чутливими до штрафів і премій, значно більше вони хочуть визнання та слави. Виконання тренерських вказівок і дотримання тактичної схеми заохочується незалежно від результату. Але по-справжньому вони працюють, коли у гравців з'являється віра, що обрана система дасть результат. Тому тренерів із системою цінують, хоча їм потрібно чимало мужності, щоб не втрачати впевненість навіть при серійних невдачах.

Гарна ілюстрація з історії останніх тижнів. Волею доль “Челсі” грав проти “Лестера” два матчі поспіль. Програвши кубок Англії, Тухель знайшов у собі рішучість наполягати, що команді просто “не пощастило” і “ футболісти все робили добре”. І так, у другому матчі його план спрацював. Я готовий наполягати: граючи так само, “Челсі” виграв би сім матчів із десяти. Але їх було лише два з нічийним сумарним результатом, і упираючись, Тухель все ж  ризикував. У підсумку він набрав очки віри, і я, наприклад, продовжу з захопленням спостерігати, як він працює.

chelsea

Коли дійсно страшнувато

Цього року “Челсі” змінив менеджера, тобто головного тренера. Френк Лемпард, жива легенда клубу, пропрацював на цій позиції півтора роки. Він не був свідомо поганим тренером, але, схоже, залишився дуже розумним гравцем і судив про інших по собі. Він прагнув справедливості, стежив за формою футболістів, але як настанову міг сказати: “Іди і покажи, що вмієш”. Цього було достатньо не для всіх. Лемпард багато уваги приділяв тим, кого точно міг чомусь навчити, довіряючи інших колегам. Вийшло як вийшло: іноді було чудово, іноді команда розвалювалась.

Прийшов йому на зміну Томас Тухель — тактичний маніяк, уважний до всього і до кожного. Рано робити висновки, але поки справи з ним у “Челсі” йдуть краще. У грі команди точно стало більше сенсу, майже завжди можна зрозуміти, що намагаються зробити гравці.

Чому мені від цього буває страшнувато? У DataArt більшість менеджерів схожі на Лемпарда... Може, іноді принципом довіри і нелюбов'ю до мікроменеджменту ми виправдовуємо власну лінь? Імовірно, ми все ж щось втрачаємо.

“Тед Лассо” — серіал не про футбол

Ті, хто вважає, що історія про футбол обов'язково має бути про футбол, цей серіал не люблять. Зате всі інші, як мені здається, навпаки. “Тед Лассо” — історія про емоційний інтелект, що працює навіть при відсутності, як кажуть в IT, hard skills. Я здогадався про це до другої серії, у середині першого сезону сценаристи підтвердили це відкритим текстом. З висоти вже більш ніж тридцятирічного професійного досвіду запевняю: майже всі показані механіки — цілком життєві. А всі, хто за футболом все ж стежить, зрозуміють, чому епізод, де Іванович наздогнав Вернера і травмувався, викликав у нашої сім'ї масу емоцій. Тобто і про футбол тут трохи теж є.

  • Україна, Remote.UA; Україна, Дніпро; Україна, Київ; Україна, Львів; Україна, Одеса; Україна, Харків; Україна, Херсон
    18 листопада
  • Україна, Remote.UA; Україна, Дніпро; Україна, Київ; Україна, Львів; Україна, Одеса; Україна, Харків; Україна, Херсон
    1 липня
  • Україна, Дніпро; Україна, Київ; Україна, Львів; Україна, Одеса; Україна, Харків; Україна, Херсон
    25 червня
  • Україна, Одеса
    25 червня